Переможниця другого сезону реаліті «Від пацанки до панянки» розповіла про свої залежності
Після чотирьох місяців проекту, нарешті, було названо ім’я найдостойнішої учениці Школи леді. Це – Аня Савенець, яку в школі називали «Хом’як». У нагороду за свої старання дівчина отримала золоту брошку і сто тисяч гривень. Яким же був шлях Ані до перемоги?
– Чому ти вирішила прийти у Школу леді?
– Захотіла змінитися заради сина. Усі навколо вважали, що я невиправна, адже багато пила, курила, нецензурно висловлювалася. У якийсь момент зрозуміла, що якщо нічого не зміню, то просто змарную своє життя: так і залишуся нікому не потрібною алкоголічкою, яку ніхто не поважає і не любить.
– Під час проекту були ситуації, коли хотілося кинути все й піти?
– Були моменти, коли думала: «Навіщо я взагалі заповнила цю анкету і приїхала сюди?» Це траплялося під час складних для мене тижнів, коли провал слідував за провалом, опускалися руки. Доводилося себе постійно ламати, дивитися в очі своїм страхам. Після бійки з Раміною хотіла поїхати додому…
– Складно було боротися з собою, кинути пити й курити?
– Відмовившись від сигарет, я отримала іншу залежність – цукрову (усміхається). У нас у Школі був дуже суворий режим харчування. А мені страшенно хотілося солоденького. І коли ми їздили на зйомки в кафе та ресторани або зупинялися на заправках, я намагалася поцупити кілька стіків цукру. І їла його по ночах. Тому мене й прозвали «Хом’яком».
– Який урок у Школі запам’ятався тобі найбільше?
– Мене вразили уроки з інвалідами і людьми без певного місця проживання на тижні милосердя. Раніше мені було начхати на таких людей. Ніколи не замислювалася про те, як їм важко живеться. Коли ми з Шер-Мариною провели день в інвалідних візках, моє ставлення до людей з обмеженими можливостями змінилося кардинально. Виявляється, у нашій країні їм просто нереально жити повноцінним життям. Ми витратили цілий день на те, щоб просто з’їздити в магазин!
– Аню, що ти відчувала у момент, коли тобі вручали золоту брошку?
– Не вірила в те, що відбувається. Коли наш директор Тетяна Герасимівна говорила: «Ця учениця пройшла найважчий шлях на проекті…» Думаю, це точно я! Після чую своє ім’я, бачу, як мамині очі наповнюються сльозами від щастя, і в голові: «Я змогла, я змогла!»
– Що змінилося у твоєму житті після проекту?
– Ставлення до світу. На багато речей дивлюся іншими очима. Не палю, не вживаю алкоголь, спілкуючись з людьми, не вживаю лайки! Зовсім інакше ставлюся до свого сина. Проводжу з ним весь вільний час. Хочеться добре заробляти, щоб забезпечити його майбутнє. Мрію про те, щоб влаштувати своє особисте життя. Мені потрібна людина, яка кохатиме мене. Зможе утримувати сім’ю й ніколи не дозволить собі підняти руку на жінку.
